Глава держави - В. Д. Бабкін Політологія як наука І навчальна дисципліна

Глава держави — державна посада, Інституція, якій належить чільне місце в системі органів державної влади, яка уособлює єдність нації, сим­волізує державу, покликана гарантувати и цілісність, бути чинником гармо нійної та ефективної взаємодії «гілок» державної влади між собою Глава уряду •— керівник виконавчої влади в державі (прем'єр-міністр, канцлер, голова ради міністрів тощо), чільна фігура в системі державного врядуван-ня, громадського адміністрування.

Гласність — один з найважливіших принципів демократизму, який полягає у невід'ємному праві кожного громадянина на отримання повної й вірогідної Інформації з будь-якого питання громадського життя, що не становить державної чи військової таємниці

Глобалізм (франц global — загальний, всесвітній) — політична прак­тика, зорієнтована на розв'язання локальних суспільних проблем з ураху­ванням їхнього взаємозв'язку з проблемами зовнішніми, більш загальни­ми, з~передбаченням їх наслідків для світових процесів.

Голосування — безпосередній акт волевиявлення громадян під час виборів Складається з Ідентифікації (засвідчення особи) виборця, отри­мання бюлетеня І власне голосування

^ Громадська думка — відображення ставлення народу (в цілому або окремих спільнот) до влади, и діяльності, політики

Громадські об'єднання — об'єднання, створені з метою реалізації та за­хисту громадянських, політичних, економічних, соціальних І культурних прав, Інтересів людини, які сприяють розвитку творчої активності й самостійності громадян, їх участі в управлінні державними та громадськими справами

^ Громадянське суспільство — суспільство громадян Із високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних І моральних рис, яке спільно з державою утворює розвинуті правові відносини; суспільство рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага.

Громадянськість — світоглядно-психологічний стан людини, що ха­рактеризується відчуттям себе громадянином конкретної держави, ло­яльним ставленням до и Інституцій та законів, почуттям власної гідності у стосунках з представниками держави, знанням І поважанням прав люди­ни, чеснот громадянського суспільства, готовністю І вмінням домагатися дотримання власних прав, вимагати від держави виконання й функцій, відповідальним ставленням до своїх обов'язків перед державою, патріо­тизмом.

^ Група тиску (Прованс drop — вузол, gropar — зв'язувати) — суспільно-політичне об'єднання, яке прагне задоволення власних Інтересів через вплив на державну владу або політичні парти. Від партії Г. т. відрізняється тим, що вона безпосередньо не бореться за владу, не бере участі в керівни­цтві та управлінні державою

Дезінформація (франц des — заперечення та information — повідо­млення) — завідомо неправильна, неправдива Інформація.

Декларація (лат deklaro — заявляю, оповіщаю) — офіційне проголо­шення державою, політичною партією, міжнародними, міждержавними організаціями головних принципів їхньої діяльності, програмних позицій, повідомлення про суттєву, принципову зміну в їхньому статусі.

Делегат (лаг delegatus — посланець) — обраний або призначений представник спільноти, громадсько-політичної організації, наділений пов­новаженнями приймати авторитетні рішення, здійснювати, репрезентува­ти й захищати їхні Інтереси на переговорах, нарадах, з'їздах тощо.

Демагогія (грец. demagog/a, від demos — народ І ago — веду) — фор­ма свідомого введення в оману широких мас, спекуляція на реальних тру­днощах І проблемах, потребах І сподіваннях людей з метою досягнення політичного успіху.

Демократія — форма державно-політичного устрою суспільства, яка грунтується на визнанні народу джерелом влади.

^ Демократія представницька — порядок розгляду І вирішення дер­жавних І громадських питань повноважними представниками населення (виборними або призначеними).

Депортація (лат. deportatio — вигнання, вислання) — примусове ви­селення з місця постійного проживання, навіть вигнання за межі держа­ви, особи чи групи осіб, частини населення, визнаних правлячим режи­мом як соціальне небезпечні

Депутат (лат. deputatus — визначений, посланий) — особа, уповнова­жена колективом для виконання якихось відповідальних завдань, дору­чень, виступів від його Імені, для репрезентування й відстоювання його Ін­тересів.

Держава — форма організації суспільства, носій публічної влади, су­купність взаємопов'язаних установ І організацій, які здійснюють управ­ління суспільством від Імені народу.

^ Держава демократична — тип держави, в якій народ є джерелом влади, де державні демократичні соціально-політичні Інститути та демо­кратичний тип політичної культури, які забезпечують органічне поєднання участі народу у вирішенні загальнодержавних справ Із широкими грома­дянськими правами І свободами.

^ Держава правова — тип держави, основними ознаками якої є вер­ховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина й держави Держава соціальна — держава, що прагне до забезпечення кожно­му громадянину гідних умов Існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в Ідеалі — приблизно однакових життєвих шансів, можливостей для самореалізацп особистості.

^ Державний устрій — спосіб організації адміністративно-територіаль­ної, національно-територіальної єдності держави, особливості відносин між ГІ складовими.

Деспотизм (грец. despot — володар, самодержець) — система дер­жавного устрою, необмежена монархія, яка характеризується абсолют­ним свавіллям влади та безправ'ям підданих; самовладдя, жорстоке при­душення волевиявлення народу.

Децентралізація (лаг. de.. — заперечення І centralis — серединний) — управлінська політична система, покликана здійснювати владно значущі практичні рішення, що географічне чи організаційно перебувають поза ме­жами безпосереднього впливу центральної влади; політичний процес, що передбачає делегування центральним урядом певних повноважень на міс­цевий рівень з метою оптимізаци практичного вирішення питань загально­національної ваги, а також втілення в життя специфічних регіонально-ло­кальних програм.

Диктатура (лаг. dictatura — необмежена влада) — нічим не обмежена влада особи, класу чи Іншої соціальної групи в державі, регіоні, що спира­ється на силу, а також відповідний політичний режим (скажімо, Д. пролетаріату); тимчасовий авторитарний режим, що вводиться на строк ди надзвичайних обставин для вжиття рішучих заходів, спрямованих на ви­ведення країни з кризового стану (приміром, Д. генерала ПІночета в Чилі).

Дисиденти (лат. dissidens, dissidentis — незгідний, від dissidere — не по­годжуватися, розходитися) — Інакомислячі особи, які виступають проти Існу­ючого державного (політичного) ладу певної країни, протистоять офіційній Ідеологи та політиці.

Дискредитація (франц. discrediter — підривати довіру) — умисне зганьблення чийогось Імені, підрив довіри, приниження чиєїсь честі, гідно­сті, авторитету. У політиці вживається як один Із засобів боротьби з проти­вниками, досягнення успіху в передвиборчих змаганнях.

Дискримінація (лат. discriminatio — розрізнення, розділення) — свідо­ме обмеження свободи діяльності учасників політичного процесу; часткове чи повне, тимчасове чи постійне позбавлення тих чи Інших учасників полі­тичного життя їхніх конституційних та Інших прав І свобод.

Діаспора (грец. diaspora — розсіяння) — розселення по різних країнах народу, вигнаного обставинами, завойовниками або й власною владою за межі батьківщини; сукупність вихідців з якоїсь країни та їхніх нащадків, які проживають за и межами.

Догматизм (грец dogma — вчення, усталена думка) — однобічне, не­критичне, схематичне мислення, що спирається на догми, на застиглі й не­змінні формули, без урахування реальних умов, потреб життя І практики.

Доктрина (лат. doctnna — учення) — систематизоване філософське, політичне чи Ідеологічне учення, сукупність принципів, концепцій.

Егалітаризм (франц. egalite — рівність) — теорія, що обстоює пріори­тет рівності як принцип організації суспільства.

Екстремізм (лат. extremus — крайній) — в Ідеологи й політиці схиль­ність до крайніх поглядів І способів досягнення певних цілей Екстремісти виступають проти Існуючих громадських структур та Інститутів, намагаю­чись підірвати їхню стабільність, розхитати й ліквідувати їх силою заради своїх групових цілей.

Електорат (лат. elector — виборець) — громадяни, які мають право го­лосу для участі в політичних виборах. Рішення й настрої Е. визначають склад виборних органів влади, впливають на позиції політичних лідерів І партій.

Еміграція (лат. emigratio — виселення, переселення) — переселення з батьківщини в Іншу країну, а також тривале перебування громадян за межами батьківщини внаслідок такого переселення.

Етатизм (франц. etat — держава) — поширення активності та впливу держави на соціально-політичне життя Із застосуванням централізації, бюрократизації та концентрації політичної влади.

^ Етнонаціональні відносини — відносини між суб'єктами нацюналь-но-етнічного розвитку — націями, народностями, національними групами та їх державними утвореннями.

Етнос (грец. ethnos — народ) — стійка сукупність людей, яка нале­жить до певного народу, проживає на території чи в складі Іншого народу І зберігає свою культуру, побут, мовні та психологічні особливості.

Заколот — таємна змова вузького кола осіб з метою здійснити зброй­не повалення Існуючої влади або примусити ГІ прийняти потрібне рішення.

Закон — нормативно-правовий акт, що приймається з ключових пи­тань суспільного, державного життя І має вищу юридичну силу.

^ Засоби масової' інформації (франц. informo — надаю форму, створюю уявлення про щось, зображаю) — періодичні друковані видання та Інші форми розповсюдження Інформації, спрямовані на охоплення необмеженого кола осіб, соціальних груп, держав з метою оперативного Інформування їх про події І явища у світі, конкретній країні, певному регі­оні, зорієнтовані на виконання специфічних функцій (контролю, спостере­ження, соціалізації, розвитку культури населення та Ін.).

Ідеал (грец. idea — Ідея, поняття, уявлення) — зразок, вища кінцева мета певних прагнень діяльності.

Ідентичність (лат. Identifico — ототожнення) — усвідомлення особис­тістю своєї приналежності до певної групи, свого статусу, ролі.

Ідеологія (грец idea — поняття І logos —учення) — система концепту­ально оформлених уявлень, Ідей І поглядів на політичне життя, яка відобра­жає Інтереси, світогляд, Ідеали, умонастрій людей, класів, націй, суспільст­ва, політичних партій, громадських рухів та Інших суб'єктів політики.

Іміджологія — наука, що вивчає проблеми формування й створення в суспільній свідомості образів суспільних Інститутів (держави, політичних партій, організацій, установ) та окремих політичних лідерів, виробляє су­купність прийомів, технологій І засобів формування в суспільній свідомо­сті відповідних образів реальних суб'єктів політики.

Імперія (лат. impenum — влада, панування) — велика держава, що складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі держав, народів, які примусово Інтегровані до єдиної системи політичних, економі­чних, соціальних та культурних взаємозв'язків. Імперії виникають внаслі­док загарбання територій, колонізації, експансії, Інших форм розширення впливу наддержави.

Імпічмент (англ. impeachment — звинувачення) — особливий поря­док І встановлена законом процедура притягнення до відповідальності за грубі порушення закону вищих посадових осіб до завершення терміну одержаних ними внаслідок виборів повноважень.

Інавгурація (лат. mauguro — присвячую) — урочиста церемонія вступу на посаду глави держави. Процедура І. передбачає публічне виголошення новим главою держави клятви та програмної промови

Інженерія виборча (лат. mgeniym — уроджені здібності, дотепність, талант, геній) — пристосування виборчих процедур до реалізації Інтересів правлячої та політичної еліт щодо завоювання І збереження влади в дер­жаві (регіоні, місті тощо).

Інтернування (франц intemer — оселяти) — вмотивоване затриман­ня однією державою громадян Іншої держави, що перебувають на и тери­торії, обмеження права їхнього пересування й деяких Інших прав.

Істеблішмент (англ establishment — установа) — правляча еліта, ке­рівні кола якоїсь країни.

Кворум (лат. quorum praesentia sufficit — чиєї присутності достатньо) — встановлена правилами процедури, регламентом якогось органу чи устано­ви найменша кількість учасників зборів, засідань керівних та представни-цькихорганів, конференцій, з'їздів тощо, необхідна й достатня для того, щоб почати роботу форуму, колективного органу або прийняти правомочне рі­шення на ньому.

Компроміс (лат compromissum —угода, згода) — згода, порозуміння з політичним противником, досягнуті шляхом взаємних поступок.

Консенсус (лат. consensus — згода, одностайність) — згода між суб'єктами політики з певних питань на основі базових цінностей І норм, спільних для всіх основних соціальних та політичних груп суспільства; прийняття рішень без голосування за виявленням всезагальної згоди.

Консерватизм (лат conservare — зберігати, охороняти) — політична Ідеологія І практика суспільно-політичного життя, зорієнтована на збере­ження І підтримання Існуючих форм соціальної структури, традиційних цін­ностей І морально-правових засад

Конституціоналізм — теорія І практика обмеження всевладдя дер­жави з допомогою права, основні норми якого відображено в конституції.

Конституція (лат. constitut/o — устрій, установлення) — основний за­кон держави, що закріплює суспільний І державний устрій, порядок утво­рення, принципи організації та діяльності державних органів, виборчу си­стему, основні права та обов'язки громадян.

Конфедерація (лат. confederatio — спілка, об'єднання) — союз суве­ренних держав, які зберігають незалежність І об'єднані для досягнення певних спільних цілей (переважно зовнішньополітичних, воєнних), для ко­ординації СВОЇХ ДІЙ.

Конформізм (лат. conforms — подібний, відповідний) — пристосов­ництво, пасивне беззаперечне прийняття Існуючих порядків, пануючих Ідей І цінностей, стандартів поведінки, норм, правил, безумовне схиляння перед авторитетами

Корупція (лат. corruptio — підкуп, занепад) — підкупність, продаж­ність, хабарництво державних посадових осіб, політичних І громадських діячів, урядовців та високопоставлених чиновників.

^ Культ особи (лат. cu/tus — шанування, поклоніння) — єдиновладдя то­талітарного типу, часто релігійного характеру, що означає раболіпство, сліпе поклоніння «божеству».

Легітимність (лат. legitimus — законний, правомірний) — здатність політичного режиму досягати суспільного визнання й виправдання обра­ного політичного курсу, винесених ним політичних рішень, кадрових або функціональних змін у структурах влади.

Лібералізм (лат liberalis — вільний) — політична та ідеологічна течія, що об'єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємницт­ва та демократичних свобод І обмежує сфери діяльності держави.

Лобізм (англ lobby — кулуари) — діяльність соціальних груп, які об­стоюють свої особливі політичні Інтереси; групи тиску на органи законо­давчої та виконавчої влади

Макіавеллізм — різновид політичної поведінки, що виправдовує будь-які засоби (в тому числі й віроломні, жорстокі) заради досягнення поставленої мети. Термін пов'язаний з Ім'ям Італійського політичного дія­ча й мислителя Н. МакІавеллІ

Менталітет (франц. mentalite — склад розуму, світосприйняття) — своє­рідний стан, рівень розвитку І спрямованості Індивідуальної та групової сві­домості, здатність до засвоєння норм, принципів, життєвих орієнтацій, сус­пільних цінностей та адаптації до умов соціального середовища, можливос­тей впливу на нього, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь.

^ Міжнародні відносини — сукупність економічних, політичних, Ідеоло­гічних, правових, дипломатичних та Інших зв'язків між державами й систе­мами держав, між головними соціальними, економічними, політичними си­лами, організаціями й громадськими рухами, які діють на світовій арені.

^ Міжнародні організації — об'єднання держав, національних громад­ських організацій та Індивідуальних членів з метою вирішення питань ре­гіонального або глобального характеру, відвернення та врегулювання воєнних конфліктів

Монархія (грец monarch/a — єдиновладдя) — форма правління, за якої верховна влада формально (повністю або частково) зосереджена в руках однієї особи — глави держави — спадкоємного монарха

^ Народ — біологічна єдність, група, поєднана кровними, біологічними зв'язками.

Національна безпека — державна політика, спрямована на ство­рення внутрішніх І зовнішніх умов, сприятливих для збереження чи зміц­нення життєво важливих національних цінностей; стан, що забезпечує за­хищеність Інтересів народу й держави, суспільства та його громадян.

^ Національна політика — науково обгрунтована система заходів, спрямована на реалізацію національних Інтересів, розв'язання супереч­ностей у сфері етнонацюнальних відносин

^ Національні інтереси — Інтегральний вираз Інтересів усіх членів су­спільства, що реалізуються через політичну систему відповідної держави як компроміс у поєднанні запитів кожної людини І суспільства загалом.

^ Національне питання — сукупність політичних, економічних, право­вих, культурницьких, освітніх та Інших проблем, що проявляються у проце­сі внутрі- та міждержавного спілкування націй, народностей.

^ Нація (лат. nat/o — народ) — політичне, державно організований народ.

Номенклатура (від лат nomen — Ім'я) — коло посадових осіб, призначен­ня та затвердження яких відноситься до компетенції вищестоящих органів

Неоконсерватизм (грец neos — новий І лат conservare — зберігати) — сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства І визначає уря­дову політику та політичний курс багатьох провідних країн світу наприкін­ці XX ст. («рейганоміка», «тетчеризм»).

Неолібералізм (грец neos — новий / лат liberalis — вільний) — сучас-на-політична течія, різновид традиційної ліберальної Ідеологи та політики, що сформувався як відображення трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки, Інституалізаци нових форм державного втручання в суспільне життя; «етатистський» різновид лібералізму зі збереженням принципу демо­крати, вільної конкуренції, приватного підприємництва. Неофашизм (грец. neos — новий, fascio — пучок, в'язка) — різнома­нітні варіанти відтворення елементів Ідеологи І політичної практики фаши­зму, соціальну базу яких становлять маргінальні верстви населення.

Олігархія (грец. oligarchia — влада небагатьох) — політичне та еконо­мічне панування, влада, правління невеликої групи людей, а також сама правляча група. Термін було запроваджено Платоном І Аристотелем у V — IV ст. до н. е. для позначення однієї з найгірших, на їхню думку, форм пра­вління, коли «владарюють багаті, а бідні не беруть участі у правлінні». Роз­різняють О. аристократичну І фінансову.

Опозиція (лат. oppositio — протиставлення) — протидія, опір певній політиці, політичній лінії, політичній дії; організація, партія, група, особа, ясі виступають проти панівної думки, уряду, системи влади, конституції, політичної системи в цілому,

Оруеллізм — пропагандистське маніпулювання фактами, словами, поняттями та цілеспрямоване спотворення правди, Історичного минулого, Істини з боку владних структур, які чинять Ідеологічний вплив на суспільну мораль через засоби масової Інформації та прагнуть досягти цілковитого контролю над суспільством. Термін походить від Імені англійського письменника Е. Блера (псевдонім Дж. Оруелл; 1903—1950) — всесвіт­ньо відомого автора роману-антиутопм «1984».

Охлократія (грец. ochlos — натовп І cratos — влада) — домінування в політичному житті суспільства впливу натовпу, юрби, один Із способів здійс­нення політичної влади, що суттєво доповнює кризові політичні режими.

Парламент (лат. parlare — говорити, розмовляти) — найвищий зако­нодавчий І представницький орган влади в державі з республіканською формою правління, який обирається населенням.

Підданство — приналежність особи до якоїсь держави, перебування під й юрисдикцією.

Плебісцит (лат. plebes — простолюд І scitum — рішення, постанова) — усезагальне опитування громадян з метою виявити їхню думку, волю й по­зицію щодо якогось спільного й значущого питання.

Плутократія (грец. plutocratia — влада багатіїв) — політичний лад, за якого влада належить найбагатшим представникам панівного класу; куп­ка найбагатших представників панівного класу.

Плюралізм (лаг. pluralis — множинний) — Ідейно-регулятивний прин­цип суспільно-політичного й соціального розвитку, що випливає з Існування декількох (чи багатьох) незалежних начал політичних знань І розуміння бут­тя; система влади, заснована на взаємодії та протилежності дій політичних партій І громадсько-політичних організацій.


5913684517617448.html
5913814065391754.html
5913862831468517.html
5914032207974875.html
5914188015080577.html